Десцендофобія (з латинської: descendo, що означає «знижуватись, спускатись» та грецького φόβος, phóbos, «страх») належить до типів запаморочення та описується як дискомфортні відчуття при спусканні з гірки чи по східцях, хворі відмічають необхідність опори, перил та зорового контролю, в окремих екстремальних випадках доходить до нераціональної боязні. В таких випадках її слід відносити до специфічних фобій.

Десцендофобію у випадку невеликого дискомфорту, пов’язаного з присінковою дисфункцією класифікують:
МКХ-10 — Н81.4 — запаморочення центрального походження
МКХ-9 — 780.4
MeSH — D004244

Десцендофобію у випадку екстремальних страхів класифікують:
ICD-10 — F40.00 — без панічних розладів, F40.01 — з панічними розладами
ICD-9 — 300.22 — без панічних розладів, 300.21 — з панічними розладами
MeSH — D000379

Як хворі описують десцендофобію

«Колись у дитинстві мені дуже подобалося бігати сходинками вгору-вниз, перестрибувати по декілька сходин. А зараз дуже боюсь спускатися вниз, не бачу сходи зовсім, все розпливається перед очима. Я починаю панікувати, треба триматись за когось, або за поручень. Краще зовсім повернутися спиною до сходинок і так спускатися, але це ж не вихід… Вгору піднятись — нема проблем. Окуліст нічого не знайшов. Напевно, я вже «поїхала», — зітхає молода жінка.

Це класичний випадок десцендофобії — страх спускання. Десцендофобія — один із різновидів патології просторової орієнтації. Ця хвороба пов’язана з порушенням центральних вестибулярних ядер, що призводить до розладів взаємодії між вестибулярною, тактильною та зоровою системою.

До десцендофобії можуть призвести інфекції, метаболічні порушення, травми голови, отруєння, електромагнітні поля, стреси, тривала робота за комп’ютером.

Десцендофобія не є психічним захворюванням. Для діагностики потрібно оцінити стан вестибулярних ядер середнього мозку, які поєднують зорову, тактильну, присінкову інформацію в єдине поняття простору.

Десцендофобія піддається лікуванню.

Причини десцендофобії

В психіатрії традиційно всі фобії розглядають з позицій умовних або травмуючих ситуацій життєвого досвіду, включаючи падіння з висоти. Дослідження хворих з присінковими (вестибулярними) порушеннями дозволили виявити додаткові особливості десцендофобії; зокрема залежність від стану присінка.

Присінкові розлади можуть виникати внаслідок вроджених, генетично зумовлених або набутих причин. До перших належать мальформації кісткового лабіринту, півкружних каналів, ендолімфатичної протоки або макул утрікулюса чи саккулюса.

Серед набутих причин виділяють природні етіолоґічні фактори та наслідки дії професійних шкід. До перших відносять бактеріальні, вірусні токсини, травми, порушення метаболізму. Поміж професійних факторів приділяють особливу увагу загальній низькочастотній вібрації всього тіла та локальній вібрації, інтенсивним виробничим та побутовим шумам, особливо з домішками інфразвукових чатот, навантаженням у вигляді електромаґнітних імпульсних чи іонізуючих радіоактивних випромінювань.

Враховуючи концепцію сенсорної тетради, що забезпечує орієнтацію та пересування в просторі, висловлену німецьким професором доктором К.Ф. Клауссеном та доведену клінічно фахівцями Міжнародного Центру Запаморочення, можна бачити, що в формуванні десцендофобії, як одного з типів запаморочення беруть участь чотири орґани чуття: зір, слух, соматосенсорний та присінковий аналізатори.

Причому, присінок виконує інтеґративну роль, тобто координує взаємодію чутливих систем з системами рухливими та веґетативними. Порушення взаємодії призводить до відчуття непевности, хворий заміщає недостатність, що утворилась, за рахунок зору або додаткової опори, наприклад перил. При цьому, навіть невелике слухове навантаження призводить до критичного погіршення функції інших сенсорних систем.

Лікування десцендофобії

Лікування можливе як медикаментозне, так і немедикаментозне.
Згідно загального принципу лікування запаморочень хворим показані препарати з активуючою ноотропною дією.
Серед немедикаментозних способів лікування використовують принципи присінкової габітуації. Вважають особливо перспективним використання біолоґічного зворотнього зв’язку.

Наприклад, хворого ставлять на БалансПлатформу та показують різні малюнки, рухами тіла він повинен підвести центр маси та торкнутись його проекцією тієї чи іншої деталі малюнка на екрані монітора. Набули широкого використання також інші методи раціональної терапії, які прийняті в психіатричній практиці.

Наукові дані

Із десцендофобією відмічається позитивна кореляція з віком (0.4037), порушеннями координації рухів (0.4995), асцендофобією (0.5784) та скаргами на задишку (0.4461).

Інструментальні методи диференційної діаґностики включають нистаґмоґрафію та ЕКҐ з невролоґічними навантаженнями.

Маятникова проба: позитивна кореляція з асиметрією підсилення на частотах 0.01 (0.4638), 0.04 (0.4352) та 0.08 Гц (0.4920).

Ротаційна проба: виражена позитивна кореляція з постійною часу при обертанні по сонцю (0.7105).

Випадкові саккади: неґативна кореляція з точністю рухів правого ока праворуч (-0.4865).

ЕКҐ: виражена позитивна кореляція з тривалістю зубця Р (0.7259) та інтервалу PQ (0.6472), неґативна кореляція з тривалістю інтервалу ST (-0.4082), при навантаженнях позитивна кореляція з авторотаційною пробою Такагаші (0.4808) та негативна – з фізичним навантаженням (-0.5046).

Серед 849 хворих зі скаргами на запаморочення зустрічалась у 22,86% хворих.